забезпечення захисту

1) ( дія) ensuring, securing; providing ( with); ( постачання) supply, provision ( with)

2) ( підтримка) support

3) ( гарантія) security, guarantee; ек. coverage

4) ( засоби для життя) maintenance, subsistence, security

ПРОГРЕС/РЕГРЕС суспільний ( від лат. progressus - рух уперед, розвиток; regressus - зворотний рух, повернення, відступ) - якісні характеристики соціального процесу, які виходять з того, що внаслідок розвитку (змін, інновацій, мутацій тощо) соціальний суб'єкт може переходити від нижчих форм свого існування до вищих, більш досконалих (прогрес, поліпшення, поступ), або ж, навпаки, втрачати набуті якості і переходити до більш примітивних форм суспільної організації (регрес, занепад, деградація) Ц. иклічна концепція соціального часу (колообіг, круговорот) поєднувала ідею П./Р. у первинному синкрезисі та обстоювала думку про неодмінну деградацію і занепад усього, що колись народжується, сягає розквіту і повертається до свого першопочатку. Ідея прогресу (включно із розумінням прогресу як мети розвитку) стає принципово можливою в межах лінійної концепції історичного часу, коли різні виміри часу набувають нових ціннісних тлумачень (якщо для традиційного суспільства минуле є безперечним взірцем і "матрицею" для репродукції усталеного досвіду, то для суспільств Модерну "моментом істини" стає сучасність і осучаснення, прогресування усіх вимірів існування соціуму, а метою, проективним взірцем - майбутнє). Визнання самої можливості прогресу залежить від запропонованих критеріїв. Якщо застосувати критерії технологічного (напр., кількість енергії, що виробляється), комунікаційного (швидкість отримання і передачі одиниць інформації, кількість учасників полілогу та ін.) чи суто гуманітарного (очікувана тривалість життя, показники народжуваності та ін.) штибу, то існування прогресу не викликає сумнівів. З іншого боку, є підстави припустити, що жодна з прогресивних тенденцій у людському суспільстві не є усталеною і довічно вкоріненою. Можна констатувати прогресивні зміни, притаманні окремим елементам або підсистемам суспільства й водночас ставити під сумнів можливість прогресу на рівні соціуму як системи в цілому.'До вироблених соціальною філософією та соціологією усталених критеріїв прогресу, які наразі можуть використовуватись у стратегіях забезпечення прогресу і блокування тенденцій регресу, належать подальші ускладнення морфології соціуму, вдосконалення соціальних відносин, вироблення і впровадження гнучких і гуманних форм соціального устрою, які дозволяють забезпечити більшу соціальну захищеність і приватність існування людини, гарантувати її безпеку і соціальний захисту Будь-які прояви і ознаки прогресу можуть бути потрактовані і як симптоми регресу. На противагу просвітницьким концепціям П./Р., які одномірно тлумачили сутність прогресу (Тюрго, Кондорсе та ін.) й однозначно протиставляли його регресу, сучасне розуміння П./Р. виходить із набагато складнішого та багатомірного взаємозв'язку, що характеризує П./Р. Сучасне філософське і наукове світорозуміння починає включати у прогрес ціну втрат, а іноді й жертв, які змушене зазнавати суспільство задля досягнення прогресу в тих чи тих сферах. Суспільство як глобальна цілісність демонструє поки що нездатність гармонізувати свій розвиток таким чином, аби досягнення прогресу одними країнами могло б спричинити позитивні впливи на інші. Зазвичай соціальний прогрес досягається через використання асиметрії і різкої нерівномірності розвитку - в обмеженій локально соціокультурній зоні, де складаються для цього сприятливі умови, в авангардних зонах прогресу, в яких досягаються гранично можливі показники креативності, продуктивності й ефективності. Ці показники стають своєрідним "еталоном прогресу" для периферії. Відбувається дифузія прогресу, запозичення й адаптація його досягнень іншими народами А. ле подібна модель поширення прогресу не може вважатися прийнятною для розуміння явищ морального прогресу, гуманізації цивілізаційного поступу. В межах прогресистської філософії можна розрізняти органічний еволюціонізм (згідно з яким прогрес відбувається поступово й закономірно і не потребує зовнішнього втручання задля свого забезпечення) та перфекціонізм різних ступенів і ґатунків (намагання вдосконалити суспільство шляхом реформ чи революцій, привести його у стан відповідності до тих чи інших умоглядних ідеалів).

ФІЛОСОФІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ - сучасна галузь філософської рефлексії, яка породжена тенденцією глобалізації життєдіяльності цивілізації доби постмодерна. Проблемне поле Ф.г.п. породжене суперечливим розвитком планетарної цивілізації. До нього належать проблеми: глобальної безпеки фізичних та екзистенційних першооснов існування людства; забезпечення збалансованого росту народонаселення й економічного росту країн; задоволення потреб світового господарства енергією та природними ресурсами; охорони природного середовища від руйнівного антропогенного тиску; захисту здоров'я людей від особливо небезпечних масових захворювань та негативних наслідків інтенсифікації науково-технічного активізму. Головне призначення Ф.г.п. полягає у виробленні нового планетарного мислення, здатного вчасно виявляти та осмислювати закономірності взаємодії різних соціальних складників цілісного світу, для якого найнагальнішою нині є проблема виживання. В рамках цієї філософії як предмет аналізу постають передумови розв'язання глобальних проблем постмодерністського стану цивілізації, філософські аспекти соціального, демографічного, екологічного прогнозування, здійснюється пошук шляхів перебудови світового економічного порядку. Наразі Ф.г.п. існує у вигляді відкритого новаціям та оновленню сімейства методологічних принципів і установок, спрямованих: на подолання розмежованості сучасного світу; на поглиблення й інтенсифікацію зв'язків і взаємодій різних країн та регіонів. Об'єктивна єдність, що виникає завдяки цим процесам, визначає спільність майбутнього для всього людського роду. Головна проблема Ф.г.п. - пошук стратегічних шляхів для гармонійного об'єднання людства. До можливих стратегій у цьому напрямі слід віднести: стратегію створення транснаціональних структур світового уряду та екологічно збалансованої планетарної економічної системи, стратегію досягнення глобальної демографічної стабілізації, формування глобальної культури нового типу. Ф.г.п. асоціює себе зі становленням і поширенням почуття причетності людини до тотальної єдності природи й Космосу, її відповідальності за майбутнє Всесвіту, за культуру й духовне життя людства. У дослідженні проблеми людини на ґрунті Ф.г.п. чітко окреслилися дві площини - прагматична (головне завдання вбачається в удосконаленні й розвитку нових "людських якостей", орієнтованих на майбутній світовий порядок і планетарну свідомість) та морально-етична (формування відповідальності за долю природи, цивілізації й культури). Заперечуючи революційні методи перетворення дійсності, Ф.г.п. протистоїть будь-яким формам фанатизму й екстремізму; визнає пріоритет еволюційних змін спочатку у свідомості людей, а потім в соціально-економічній і політичній практиці. Прагнучи виявити в різноманітних політичних, філософських, психологічних та релігійних концепціях те, що є загальноприйнятним, Ф.г.п. прагне зробити його джерелом культурного оновлення та підставою планетарної моралі прийдешньої цивілізації.